Це той незвичний гурт на українській рок-сцені, до якого не можливо бути байдужим. Те, що вони роблять, або закохує, або викликає обурення. Вони щирі і відкриті, у них свої переконання та свій «меседж», які несуть людям. Димна Суміш прийшла, щоб зруйнувати шоу-бізнес із середини. Це ще один гурт, який відмовляється від нав’язливих стереотипів, прагне до справжнього.
1998 року на чернігівській рок-сцені загорілись нові зірки. А вже у наступному році гурт на повний голос заявив про себе, взявши участь у фестивалі „Червона Рута“. До виступу навіть назви не було. Фестиваль приніс їм не лише ймення, але й перемогу. Три вокаліста – два хлопця, одна дівчина і, звісно, музика. Суміш - це саме те слово, яким можна охарактеризувати те, що роблять ці музиканти.
Прихильники різних стилів можуть знайти у „Димній Суміші” щось для себе. Важко загнати їх у обмежене коло, та навіть визначити стилі досить складно, бо ці межі надто тонкі і розпливаються, наче дим. Димна суміш. Звідки така назва? Хтось говорить, що це пов’язано з минулим хлопців, а хтось – що це лише вдалий опис того, що вони роблять. Кожному своє. Хлопці не зупинялись на досягнутому. І далі продовжували брати участь у фестивалях: „Перлини сезону - 2000“, „Нівроку - 2000“. Переїзд до Києва відкрив перед ними нові можливості - „Рок-Точка - 2001“, „Чайка - 2001“, „Екстремізм - 2001“ і, врешті-решт, перший сольний концерт на початку 2002 року.
Напружена робота. Численні зміни складу. Від колишнього вокаліста залишився лише загадковий духовий інструмент „віровец“, який можна було помістити у руці. Саме за допомогою нього Сашко робив скретчі. Проте хлопці не лише зачинили двері у минуле, але й обрали для себе новий стиль життя. Вони - вегетаріанці, не вживають наркотиків, алкоголю, нікотину. «Вегетаріанство – це комплекс, який пов’язаний з усіма аспектами життя, релігіозним, естетичним, тому ми обрали його для себе,» - розповідає вокаліст гурту Сашко Чемеров.
У 2005 році у світ вийшов дебютний альбом гурту „Ти живий“. Запис альбому було зроболено під час „помаранчевої революції”. Саме на шестиріччя гурту Олег Скрипка запросив його зіграти на Хрещатику. Про альбом ніхто й не думав. Запис вийшов настільки яскравим та вдалим, що вирішили видати альбом. Довгоочікувана перша платівка. Сотні студійних можливостей… За місяць альбом розкупили. До другої платівки хлопці теж підійшли нестандартно. Альбом „В країні ілюзій“ було записано за допомогою технології стереозапису, якій вже близько сорока років. Так записувались ще „Бітлз“. А останніми це зробили „ВВ“ ще у 80-х роках.
„Димна Суміш “ підкорила серця відомих українських музикантів. Серед тих, хто постійно цитує та піарить їх - гурт „ТНМК”, Каша Сальцова - вокалістка „Крихітки Цахес“, Андрій Хливнюк з гурту «Бумбокс». Але стосунки між гуртами нейтральні. «Ми ні з ким не дружимо,» - розповідає Сашко. У „Димної Суміші“ навіть є своя ідеологія – стрейтедж. Це бачення дії, позитивного відношення до життя та дотримання моральних та фізичних норм, здоровий спосіб життя та свідома відмова від речовин, що руйнують організм людини, чесність по відношенню до себе та оточуючих, боротьба з будь-якими формами дискримінації, прагнення розширити свою свідомість та духовно зростати, і просто вияв свободи.
У вільний від музики час хлопці займаються …йогою. Останнім вони цікавляться вже більше п’яти років, і це стало частиною їхнього життя. «Нас більше захоплює духовність. Нас не цікавить релігія такою, якою вона пропагується зараз. Адже люди забули, що релігія – це зв’язок із Богом,» - пояснює вокаліст гурту.
Десять років творчості принесли їм два альбоми і п’ять відеоробіт. Відеокліп на пісню «В країні ілюзій» має сотні інтерпретацій. «Це набір образів, притаманних рок-музиці, який викликає певні асоціації, це не пародія, а зображення людей, які перевтілюються, які живуть в ілюзії. Відеоробота є закликом вийти з «країни ілюзій», - каже Сашко.
У музиці гурту є те, що потрібно відшукати самостійно. І якщо вам це вдасться зробити – «Димна Суміш» посяде перше місце у списку найулюбленіших.
Склад гурту:
Сашко Чемеров (вокал, гітара, віровец, теремін)
Сергій Мартинов (гітара, сітар)
Ігор Гержіна (бас)
Олег Федосов (барабани)
       Підготувала Марія Турчина, 20 хвилин

Вперше її голос, що зачаровує, я почув у вересні 1989 року, коли після заокеанських гастролей повернувся Ігор Білозір з своїм ансамблем “Ватра”. Мабуть, найціннішим сувеніром, привезеним з Америки, для композитора була аудіокасета Квітки Цісик “Два кольори”. Більш того, в Америці Ігорю пощастило познайомитися з Квіткою. І навіть домовитися про перші спільні гастролі в Україні. На жаль, цим планам не призначено було збутися…
Квітка Цісик разом з мамою відвідала Україну лише раз, в 1983 році. Її пісні тоді були заборонені в Радянському Союзі. Тільки в середині 90-х голос співачки зазвучав у вітчизняному ефірі. Тепер два її компакт-диска можна придбати в єдиному в Україні місці - біля Головпоштампа на майдані Незалежності в Києві. І тут Квітка Цісик - лідер продажів. Але, навіть купивши диски, ви не знайдете на них ніякої інформації про життя найталановитішої українки, яку мир до цих пір пам’ятає як Кейси Цісик.
З досьє “ФАКТІВ”
Цісик Квітка (Кейсі) Володимирівна народилася 4 квітня 1953 року в місті Квінті, штат Нью-Йорк, США. Американська співачка українського походження. Виконувала пісні до кінофільмів, виступала на телебаченні, співала в Бельгійській опері. У 1977 році отримала “Оскар” (за виконання пісні до фільму “Ти запалив моє життя”). Її голос звучав в рекламних роликах відомих корпорацій і брендів Америки. Померла Квітка 29 березня 1998 року від раку грудей (як і її мати Іванна в 1994 році, і сестра Марія - в 2003-му). Похована на кладовищі в Манхеттені (Нью-Йорк).
У Сполучених Штатах на знак пам’яті про Квітку Цісик і її таланті заснували фонд підтримки музично обдарованих дітей, на згадку про її сестру Марії - “Адже Фонд життя прекрасне”, який збирає засоби на покупку маммографічеського устаткування для України.
“Я почала вчитися музиці в чотири роки”                                                                          Весною 1998 року сотні музичних радіостанцій Америки передали сумне і приголомшуюче повідомлення: “Кейсі Цісик, яка почала свою музичну кар’єру як оперна співачка, а потім, володіючи одним з популярних в світі голосів, завоювала теле- і радіоефір, померла в Манхеттені (район Нью-Йорка. - Авт.) 29 березня. Кейсі було всього 44 року. Прекрасний голос пішов з світу живих…”
Таке одностайне горе могло б викликати здивування, адже Квітка не була мегазіркою, її не переслідували натовпи фанатів. Проте фахівці підрахували (склавши час ефірів, де звучав голос співачки, і приблизне число слухачів), що Кейсі прослуховували близько 22 мільярдів(!) чоловік - в п’ять разів більше, ніж населяє нашу Землю! Американці поважають професіоналів. Саме такою була Цісик. Навіть не будучи поп-зіркою, вона досягла того, що її голос знала вся країна, за виключенням, як жартували, хіба глухих.
Унікальний тембр співачки, її дивно вишукана манера виконання полонили і мільйони українців у всьому світі. Вона створювала не проекти-одноденки, а ПІСНЮ, яку треба співати, - не “виконувати” або “показувати”. Цікаво, що прекрасну аранжировку до другого альбому зробив англієць Едвард Раковіч (другий чоловік Квітки). Музикант, не знаючи української культури, але люблячи українку, творив дива!
…Квітка народилася 4 квітня 1953 року в містечку Квінті, недалеко від Нью-Йорка, в сім’ї Іванни і Володимира Цісиків, післявоєнних емігрантів із Західної України. У п’ять років дівчинка вже грала на скрипці. Учив її батько - відомий скрипаль. Він закінчив свого часу Львівську консерваторію, а потім, заснувавши Український музичний інститут Америки, викладав в нім. Обидві його дочки, Квітка і її старша сестра Марія, закінчили цей учбовий заклад.
“Я почала вчитися музиці в чотири роки, - розповідала про себе Квітка Цісик. - Думала, що буду скрипалем. Але дуже любила співати. Ще в школі виконувала соло в різних групах - стиль кантрі, джаз. Це ж Америка…”
Акомпанувала Квітці сестра Марія (що народилася в німецькому концтаборі в 1945 році). Пізніше Марія стала відомою в світі піаністкою, була директором консерваторії в Сан-Франциско, вела мастер-класи в Карнегі-холі.
У Квітки було рідкісне по красі колоратурне сопрано, вона закінчила Нью-йоркську консерваторію. При цьому дівчина, невисокого зросту і дуже рухома, мала веселий характер. Ще студенткою Квітка узяла собі псевдонім Кейсі (від ініціалів КС). Квітка часто співала в хорі з Майклом Джексоном.
У 1977 році на екрани Америки вийшов художній фільм “Ти запалив моє життя” про долю молодої співачки. Пісню в картині виконала Квітка Цісик. Цей хіт став кращою піснею року, отримав премію “Золота куля”, та ще і “Оскар”! Блискучий, здавалося, був старт для співачки, що починала. Але потім трапилося непередбачене. Ігноруючи Квітку, цю ж пісню записала на пластинку дочка відомого поп-ісполнітеля Пета Буна - Деббі Бун. Спритну Деббі швидко “розкрутили”, і сингл “Ти запалив моє життя” в її виконання злетів на першу сходинку хит-парада. Цісик намагалася через суд добитися справедливості, але це їй не вдалося… Пізніше популярна пісня увійшла до репертуару багатьох зірок - від Елвіса Преслі до Уїтні Хьюстон.У історію американської легкої музики Цісик увійшла як “голос, який звучав найчастіше в світі”. Про неї навіть зняли фільм. Квітка стала провідним виконавцем вокальних партій в численних рекламних роликах всесвітньо відомих компаній і брендів: ABC, NBC, CBS, “Макдоналдс”, “Кока-кола”, авіакомпаній “Дельта” і “Американські авіалінії”. З 1982 року і до самої смерті вона була єдиним і незмінним голосом компанії “Форд моторс”.
“Це досить цікава робота, - говорила Квітка. - Припустимо, приходять в агентство представники фірми “форд”. Говорять, що хочуть продати більше автомобілів і треба знайти для цього спосіб. Тоді до роботи приступають композитори і режисери рекламного ролика. Пишуть різні люди, проте вибирають краще - не найкрасивішу музику, а ту, яка найлегше запам’ятається простій людині”. Дуже скоро Цісик стала однією з самих високооплачуваних і відомих співачок в рекламному бізнесі.
Її добре знали і в шоу-бізнесі. Як вокалістку Квітку навперебій запрошували джазові, поп- і рок-зірки: Роберта Флек, Карла Саймон, Майкл Болтон… Вона допомагала Квінси Джонсу - кращому продюсерові-аранжувальнику Америки, який відкрив феномен Майкла Джексона. До речі, з майбутнім королем поп-музики Квітка часто співала в хорі.
Проте в душі Квітка завжди залишалася українкою і сумувала по своїй етнічній батьківщині. Постійно випробовувала потребу щось зробити для неї. “Я всім розповідала, яка в Україні красива, мелодійна музика і народ співучий. Але не було жодного запису, зробленого на професійному рівні. І я зрозуміла, що повинна записати українські пісні. Не тільки для своїх пріятелей - для всіх українців. Це був би такий подарунок. Я мріяла, що в Україні мене почують…”
“Обидва україномовні диски співачки номінувалися на “Греммі”
Варто подякувати чоловікам Квітки Цісик за створення україномовних альбомів. Обидва були музикантами: перший чоловік - композитор-аранжувальник Джек Корнер, другий, - інженер звукозапису Едвард Раковіч. Диск “Квітка” був записаний в 1980 році, а “Два кольори” в 1989-му. Між записами співачка встигла розвестися з Джеком і укласти шлюб з Едом (йому вона народила сина Еді). Проте все троє продовжували працювати над створенням альбомів. На обкладинці диска “Квітка” написано: “Володимиру Цісику, скрипалеві-віртуозові, моєму незабутньому батьку, присвячую ці пісні”. Виконання Квітки Цісик бездоганне: ні єдиної фальшивої ноти, жодного невдалого вокального прийому, форсованого звуку або невиправданої змістом зміни настрою. Просто спів, який бере за душу.
“Аранжировку (до першого альбому. - Авт.) робив великий професіонал і мій товариш Джек Корнер, - розповідала Квітка. - Він музикант і композитор, але нічого не чув про Україну. Тепер знає про неї дуже багато. До кожного твору Джек відносився дуже відповідально: щоб не змінити його, не зробити американським, а залишити неповторний український мелос. Всі пісні я спеціально перекладала йому на англійську мову. Він так хотів, щоб зрозуміти і відчути зміст”. Епіграфом до другого альбому сталі слова: “Ця збірка пісень - бажання мого українського серця вплести радісні нотки в розпатлане життям полотно, на якому вишита доля нашого народу”…
Завдяки професіоналізму, відкритому характеру і щедрим гонорарам Квітка зібрала для запису альбомів кращих студійних музикантів Нью-Йорка. Фортепіанну партію виконувала старша сестра співачки. В результаті - два альбоми, яким немає рівних в українській легкій музиці. У 1990 році обидва диски було номіновано на “Греммі”.
Квітка і її другий чоловік Едвард Раковіч жили в Централ Парк - одному з найдорожчих районів Нью-Йорка. Ед був помітною фігурою в шоу-бізнесі, на його студії записувалися зірки першої величини: Джордж Бенсон, Мадонна… Кейси знаходилася в їх тіні. Важко було дівчині з емігрантської сім’ї пробитися на музичний Олімп. Для цього були потрібні величезні гроші. Подружжя ж сповідало американський темп життя - швидкий і прагматичний. Проте “Два кольорі” - достатньо дорогий проект - Квітка робила для себе, для душі, не вимагаючи гонорарів. А в Україні, напевно, співала б безкоштовно…
Чому ж на смерть Квітки Цісик так мляво і байдуже відреагувала країна, яку вона так гаряче любила. Може, тому, що задушевний голос співачки не міг пробитися до земляків крізь шквальний рев естради 90-х. Її пісні ніколи не підсилювала могутня техніка, не супроводжував оглушливий оркестр, Квітка жодного разу не співала під фонограму. Пісня лилася з душі, яка через океан говорила з Україною:
I снилося вночi дiвчинi,
Що маки в гаю процвiтали,
Що коней вороних сiдлали.
I снилося вночi дiвчинi…
I снився сон дивний,
нежданий -
Приснився той коник
буланий
I хлопець приснився
коханий.
Ох, снився сон дивний,
нежданий…
Михайло МАСЛІЙ, спеціально для “ФАКТІВ” (Тернопіль)

У День незалежності України територія Музею народної архітектури та побуту “Шевченківський гай” (у Львові) перетворилася на Країну Мрій. Саме тут другий рік поспіль відбувався однойменний етнічний фестиваль, ініціатором якого традиційно виступає його засновник – лідер гурту “ВВ” Олег Скрипка. Перше, про що мріяли учасники цьогорічної “Країни мрій”, – добра погода. Вранішній дощ підмочив бажання висовувати носа з хати… Через хмарну погоду, аби якось зацікавити людей не пройти повз “мрію”, організатори навіть знизили ціну на вхідний квиток до 30 гривень, попри заплановані 50. Проте і ця сума видалася не кожному по кишені… Оскільки дрес-кодом “народного гуляння” традиційно була вишиванка, то перше, що впадало у вічі переступаючи поріг чарівної брами, – ярмаркові розкладки з купами вишиванок на будь-який смак та інших виробів народних майстрів. Купити вишивану сорочку тут можна було за ціною від ста гривень. Чільця і крайки коштували в середньому від 25 гривень, залежно від довжини і ширини, гердани – від 25 гривень, керамічні прикраси – від 15 гривень. Маленькі скляні кумедні фігурки, які виготовляли прямо на очах присутніх, могли стати вашим талісманом всього за 5 гривень. А тим, у кого у кишенях гуляв вітер, кому “слинка втікала” розглядаючи усілякі красоти, старша гуцулка пропонувала “закусити апетит” солоним сирним коником за три гривні…

Минаючи алею розкладок, потрапляю на галявину перед “шевченківською хаткою” з солом’яною стріхою. Тут життя вирує у ритмі польки. Під акомпанемент музик з гурту “Люди добрі” усі охочі беруть уроки народного танцю. Здаля чутно голоси дівчат з гурту “До схід сонця”, що виспівують пісень на малій сцені. А десь з-за дерев долинає дитячий сміх: малеча радісно скаче через купу сіна, уявляючи на її місці купальський вогонь, а батьки навколо водять хороводи… Обійшовши парк довкола, взявши участь у всіх можливих розвагах, народ підтягувався до головної сцени, в очікуванні побачити головного “винуватця” свята – Олега Скрипку. У полтавській, білим по білому вишиваній сорочці Скрипка замріяно розглядався навколо, узгоджував концертні моменти з музикантами… - Нас трішки підвела погода, - ділився враженнями з кореспондентом “ВЗ” Олег Скрипка. – Уявіть, як мені було летіти сюди. У нас 33 градуси тепла, а у Львові 13. Але ми розігріємо народ музикою, і буде все гаразд. Цьогоріч привезли більше колективів, серед яких “Атмасфера”, “Фанфаре оркестр” та прем’єра-проект “Рідня” – гурт, який зібрали ексклюзивно для “Країни мрій”. Єдине, про що мріється на “Країні мрій”, – щоб свято тривало довше. Такий фестиваль має право тривати і тиждень. Для цього треба лише фінанси і потужну рекламну кампанію.

Розпочав гала-концерт “Країни мрій” гурт “Атмасфера”. Майже годину вони дивували етномелодіями з елементами фолку різних країн світу – від Заходу до Сходу у поєднанні з древніми текстами. Гурт надав вечірці танцювальних обертів, а його учасники увійшли у такий “раж”, що скрипаль аж смичка порвав у шаленстві ритмів. Поки наступний гурт готувався до виступу, на сцені з’явився ведучий, який розповідав публіці таке (транскрипція збережена): “Поаплодуймо Олегу Скріпці і Львіву! Я киянин. А Кієв – це мать городов руских! Люблю Київ, бо там каштани падають на лєксуси, а лєксуси тим каштанам нічого зробити не можуть”… Як з’ясувалося згодом, хлопаку звали Артур Бєлозьоров і був він лідером гурту “Пінопласт”. Ще годинку народ веселив проект “Рідня”, а згодом “Фанфаре оркестр”, під час виступу якого найбільше шаленів “ведучий”. Що він тільки не витворяв на сцені… Нарешті дочекалися розтанцьовані присутні і найбільш очікуваного того вечора виступу. На сцені з’явився елегантний і усміхнений Олег Скрипка із оркестром “Либідь”. Лідер гурту “ВВ” традиційно розпочав виступ із пісні “Хвилі Амура”, чим спричинив шторм піднятих угору рук публіки. Акустична гітара і лірика оркестру заколисувала народ, тож Скрипка взявся за баян. Присутні почали вимагати “Галю”, але зірковий білявчик знав своє і затяг “Горіла сосна”. А далі співав увесь Львів… Не минуло і півгодини, як посеред виступу щось сталося із гітарою. Кожен доторк до струн наче спричиняв біль інструменту, і він пищав, сичав, хрипів… Скрипка починав злитися. Стейджмени одразу ж принесли іншу шестиструнну. “ВВшник” злився, але ще тримав себе у руках. Заспівавши однойменний гімн “Країни мрій”, Олег кинув незадоволений погляд кудись на тло сцени… Він кілька разів міняв гітари, але жодна з них не співала так, як цього потребував Скрипка… Тож загравши пісню “Танці”, він зійшов зі сцени. Ніяк не зреагувавши на ще кількахвилинні крики під сценою “на біс!”.   Божена ГОРОДНИЦЬКА, Високий Замок

6 вересня в селі Урич Сколівського району на Львівщині пройде третій фестиваль української середньовічної культури Ту Стань!, головним завданням якого є відтворити життя та побут середньовіччя, продемонструвати українську середньовічну культуру. Цьогоріч на відвідувачів чекає ще більше реконструйованих боїв, справжній штурм фортеці, ще більше середньовічного одягу та ігор. Про це сьогодні, 26 серпня, повідомив директор Державного історико-культурного заповідника “Тустань”, директор фестивалю Василь Рожко.
“Цього року скульптори будуть вирізати дерев’яні божества, скульптури. Охочі зможуть постріляти з лука та арбалета, проїхатись на конях. Нічний штурм фортеці має бути ще більш видовищним, адже ми збільшили кількість етапів штурму, зокрема цього року, як і на першому фестивалі, буде обстріл фортеці вогняними стрілами”, - зазначив Василь Рожко.
За словами режисера фестивалю Уляни Мороз, організатори намагатимуться реконструювати світогляд того часу: коли людина була маленька, а світ такий великий. “Будуть два змії приблизно 10 на 15 м, будуть театри, глядачі побачать легенду Тустані, буде і Театр тіней. Новинкою стане сцена на возі, де будуть і з дітьми бавитись, і пісень співати. Вхід - як мінімум, у вишиванці. Хоча на нашому сайті (www.tustan.com.ua) є опис того, як одягалися люди того часу ІХ-ХІІІ ст., одягнутись так, як ходили тоді - набагато легше, аніж вишити сорочку. Ми би дуже хотіли, аби відвідувачі на це зважили”, - зазначила Уляна Мороз.
Щодо музичної частини, то організатори запевнили, що будуть середньовічні пісні, карпатський фольк та лицарський героїчний епос. З виконавців виступить культова особистість Василь Жданкін - бард, який вперше публічно проспівав на “Червоній руті-89″ теперішній гімн України; також Наталка Половинка з проектом “Ірмос” та “Майстернею пісні”, Ярослав Крисько, Любомир Кушлик, Едуард Драч, Олександр Смик, з гуртів - Львівські Менестрелі”, Люди Добрі, Дивні та інші.
Довiдка ZAXID.NET
Фестиваль української середньовічної культури - “Ту Стань!” проходить на території Державного історико-культурного заповідника “Тустань”.
Мета Фестивалю: відновлення та популяризація української середньовічної культури загалом та наскельного міста-фортеці Тустань - унікальної пам’ятки історії, археології, архітектури та природи, яка не має аналогів у Європі - зокрема.    ZAXID.NET

Восени співачка Ірина Білик відзначить 20-річчя своєї артистичної діяльності. З цієї нагоди артистка перевидає старі альбоми, випускає новий і відправляється у черговий концертний тур. Ірина Білик почала співати у чотири роки. В 10 - вона вже написала свою першу пісню. У 1988-му році 18-річна Іра почала професійну кар’єру співачки. Зараз за плечима Білик понад 200 тільки сольних концертів, не лише в Україні, але й у США, Великобританії, Канаді й Польщі; 6 всеукраїнських турів, 14 альбомів, фан-клуби у всіх великих містах України й енна кількість музичних премій.
Білик вже випустила перевидання семи альбомів: “Кувала зозуля”, “Я розкажу”, “Nova”, “Так просто”, “Фарби”, “ОМА”, “Білик. Країна”.
Перевидання оформлене в артовому стилі й у подарунковій упаковці. Можна  купити як усі диски, так і кожен окремо. На кожній платівці слухачів чекає сюрприз - ремікс, акустична або концертна версія найхітовіших треків.
Вже у вересні виходить нова платівка Білик “Подарую тобі” - подарунок усім шанувальникам, відвертий і теплий альбом, в якому зірка розповіла про своє життя і любов.
А у жовтні довгоочікуваним подарунком стане всеукраїнський тур Білик під назвою “20 років разом”.
Співачка дасть 14 концертів у великих містах України, два сольних концерти у Москві і три сольних концерти у Києві (7, 8, 9 листопада), де проспіває як хіти, так і нові пісні. А спеціальним гостем на концертах Білик стане “Арктика” Оля Горбачова.
За матеріалами прес-служби Mamamusic, Tablo ID

19-20 вересня в Одесі відбудеться другий фестиваль української авторської пісні. Запрошуються до участі молоді автори-виконавці та акустичні гурти віком до 35 років!
Місце проведення фестивалю: м. Одеса проспект Шевченка, 1 Палац культури Одеського політехнічного університету.
Організатори: Одеська обласна організація національної спілки письменників України. м. Одеса, вул. Бєлінського, 5 тел. 8(048) 722-17-48
Директор фестивалю: Надія Яшан
Контактні телефони:
8(050)392-42-78, 8(048)795-37-61 email: MRIYA2011@ya.ru
Порядок проведення фестивалю:
Фестиваль проводиться у ПК Одеського національного політехнічного університету. Проживання на території санаторію “Магнолія” (проживання для учасників - безкоштовне).
Умови участі у фестивалі:
Заявки на участь у фестивалі приймаються до 1 вересня 2008 року.
Учасники концерту проходять прослуховування у Спілці письменників або надсилають свої пісні на дисках (ел. поштою) до 1 вересня 2008 р.
Найбільш яскраві автори та виконавці нагороджуються дипломами. Головний приз – гітара. Друге і третє місце – теж нагороджується.
Реєстрація учасників фестивалю проводиться у Спілці письменників.
Учасники фестивалю авторської пісні узгоджують символіку або рекламну продукцію клубів та тривалість виступу з Оргкомітетом фестивалю.

Фестиваль Рок Січ, ініціатором якого є Олег Скрипка, буде проходити 6-7 вересня на Трухановому острові у Києві. У програмі фестивалю:
6 вересня
Плач Єремії
Ключ (Торонто)
Кому ВниZ
Назад Шляху Немає
Гурт мандрівних дяків “Вертеп”
Зоряний Корсар
Жандарми
Хорта
Абздольц
Вінки
Лабіринт
PINS
Холодне Сонце
DJ’s Аркан & Бгхінхі
DJ O`Скрипка
DJ’s  Les Nouveaux
DJ Дербастер

7 вересня
Воплі Відоплясова
Мандри
@TRAKTOR (Pipa & co.)
Svобода (Санкт-Петербург)
Пропала Грамота
Весняний Галас
Полинове Поле
КоraLLI
Верховна Зрада
Пан Пупець
Інкунабула
Domination
White
Стелсі
DJ Бгхінхі
DJ Амістат
DJ Biк

Контакти:

Координатор проекту
Ксенія Полтавець
+38 050 414 22 43
event@fgroup.com.ua

Акредитація ЗМІ
Марта Середа
+38 067 657 19 53
marta@fgroup.com.ua

Насправді композиції Тараса Чубая непросто уявити у сучасних музичних «форматах», де все на продаж і напоказ. Лідер «Плачу Єремії» — культового гурту, який наразі досяг «повноліття» (тобто 18-річчя з часу створення) — і не приховує, що існує «поза» шумовинням нашого шоу-бізнесу. І в цьому, очевидно, теж його свідомий вибір — незалежність. Незалежність від масових смаків, від «диктантів» радіоформатів, від суспільно-політичної кон’юнктури, яка часто прив’язує до себе музик. Але, очевидно, лише творчість — це й є та сама мить незалежності… До речі, Тарас Чубай виступив одним з авторів проекту «Ніч незалежності», що відбудеться 24 серпня в Arena Concert Plaza. Отже, про музику та «життя у цій музиці», врешті-решт, і наша розмова. І, сподіваюсь, для читачів «ДТ» вона також буде цікавою, оскільки того ж таки Чубая сьогодні не так часто почуєш.
«Батька весь час переслідувало КДБ»
— Тарасе, очевидно, почнемо розмову з ваших останніх гастрольних подорожей? Де ви найчастіше сьогодні концертуєте? Де вас сьогодні найбільше чекають? Адже у Києві великих сольних виступів не було давненько.
— Були такі часи, коли «Плач Єремії» мав набагато більше концертів у Польщі, аніж в Україні. Також цікаві гастролі у мене були в Америці. А наприкінці квітня — три концерти: Нью-Йорк, Вашингтон, Філадельфія. Запросили університет Columbia і Kennan Institute, а не діаспора. Запросили як людину, котра пише музику на слова різних поетів і письменників. Для них я чомусь більше «літературне явище». Спеціально для того концерту вдалося видати збірку, де є дзеркальний переклад пісень англійською. Тому люди, які не знають української, могли орієнтуватися у текстах. Хоча там був певний відсоток людей, які розмовляють українською, — близько 30%. Концерт тривав майже дві години.
А от до Італії їздив уже на запрошення нашої діаспори. На концерті було чимало італійців — чоловіки наших українок. А сам концерт проходив навіть не в залі, а на великому полі в декілька гектарів, біля української церкви в Римі. Багато людей було — декілька тисяч, здається.
— А тепер, якщо не заперечуєте, перенесімося у ваше дитинство і ви, можливо, пригадаєте про той вплив, який справив на вас батько — відомий поет Грицько Чубай…
— Знаєте, мені було лише 12 років, коли батько помер. І, звичайно, в такому віці я ще не міг серйозно сприймати його поезію. Та у нас справді був тісний родинний зв’язок. Оскільки батька не брали на роботу, бо його весь час переслідувало КДБ, у нього було вдосталь часу для своєї родини. Завдяки цьому ми багато бували разом — ходили в ліс, на природу. Я думаю, найважливіше те, що батько будь-якими моїми творчими проявами цікавився дуже серйозно. Наприклад, поважно ставився до моїх дитячих малюнків. Я й справді думав, що непогано малюю. Він завжди ніби підвищував мою самооцінку. І це важливо, бо він вірив в те, що я роблю. А до поезії батька я звернувся вже через п’ять років після його смерті.
— Відома співачка Квітка Цісик, яка жила за океаном, дуже зворушливо виконала пісню «Я піду в далекі гори» — і то був справжній хіт. І деякі співачки сьогодні навіть наслідують її манеру…
— Це справді так. Завдяки саме Квітці я звернув особливу увагу на цю пісню. Ніхто краще за неї не виконував цей твір. На жаль, я так і не встиг познайомитися з цією унікальною співачкою. Але я зустрічався з її сестрою, коли вона приїжджала до України.
— Наш народ, як відомо, іноді аж занадто довіряє своїм співочим кумирам у плані їх політичних «ідеалів». Чи є на сьогодні той «ідеал», який був би вам бодай у чомусь цікавий?
— Мені навіть не хочеться про це говорити. Тому що сьогодні у країні — бардак! Хіба будемо говорити про розчарування в політиках? Це й так зрозуміло. Але ж ці люди — звичайні чиновники. Ми не повинні знати, що наші політики робили на якихось вечірках, у що вони вдягнені, адже вони не поп-зірки, не люди мистецтва. Це переважно психопати, яким бракує влади, це хворі люди, яким можна поспівчувати, вони маніяки. Якщо ти туди поліз, то це діагноз. На жаль, людей, котрі щиро вболівають за Україну, туди не пускають. От Чорновола прибрали, і після цього все й почалося. Треба просто розуміти, що це не є важливі люди, і їх не повинно стільки бути на телебаченні, в пресі, в Інтернеті. Такого немає в жодній країні.
Лише нещодавно у мене в домі з’явився телевізор. Але я не дивлюсь українські канали. Тим більше українські новини… Дивлюся західне ТБ. Тому що більш-менш розумію різні мови. Німецьку мову вчив у школі, англійську — на гастролях. Так, зрідка натрапляю й на якісь російські канали, але мені вони нагадують часи СРСР.
«Музикант повинен жити з прибутку від авторських прав»
— Тоді яким сучасним українським музикантам ви більшою мірою сьогодні симпатизуєте?
— Нині, завдяки моїй старшій доньці, я змушений слухати репертуар «Тартака». Їй подобається альбом «Гуляйгород» і пісня «Чорноморець». Сашко Положинський — мій друг. Але ще трохи його музики в моєму домі, і я почну його ненавидіти, бо донька вимагає ставити його композиції по п’ятсот разів на день. Ще вона любить деякі композиції у моєму виконанні… Вже тепер помітно, що у Меланки дуже велике зацікавлення музикою. Адже вже у два з половиною роки вона дуже чисто співає, чітко інтонує і може виконати навіть досить складну пісню. Моя дружина, музичний теоретик і піаністка, досить часто грає на фортепіано для дітей класичну музику.
— Яким би ви хотіли бачити майбутнє своїх дітей? Мрієте, щоб вони також звернулися до музики?
— Головне, аби вони виросли в Україні щасливими людьми. Музика — досить каторжна робота. Особливо класична. Думаю, що для загального розвитку кожен у дитинстві мусить грати на якомусь інструменті, адже це змінює ставлення до світу. Але при цьому не обов’язково ставати музикантом.
— У вас є музичний продюсер?
— Наді мною немає ніякого «начальника». І продюсера немає. Я сам собі продюсер. Так, звичайно, у великих проектах я працюю з продюсером, але це конкретні тематичні проекти. Але загалом… Чомусь музику трактують як рекламний продукт. Навпаки, радіостанції мають вишукувати цікавих виконавців. У нас же схема така: суперрозкручену попсу крутять безперестанку, а серйозні виконавці мусять платити за свій ефір. Це нездорова схема. Музикант повинен жити з прибутку від авторських прав з альбомів. До того ж, якщо телебачення показало кліп якогось співака, то йому має надійти гонорар. А концерти співак має давати на підтримку своїх альбомів. А у нас виходить, що концерти, корпоративи — це основний засіб існування для музикантів.
— А вас особисто часто запрошують на корпоративи?
— Звичайно. І досить часто. Бачу, що і така музика знаходить собі дорогу без ротацій. Тому я ховаюсь тільки від смороду міста. А так досить часто виступаю на якихось закритих корпоративах.
— А який саме «ваш» слухач?
— У мене давно сформований слухач. І його не треба зайвий раз переконувати своїм миготінням по телебаченню. Просто слід час від часу для нього щось робити. Мені не треба спеціально себе «розкручувати». Якщо людина слухала мене з початку 90-х, то тепер уже її діти підростають і теж мене слухають. І це зовсім не підліткове захоплення музикою, коли дівчата пищать на концерті під «Мила моя, люба моя».
«Інтернет — це найбільший пірат»
— Сьогодні дехто говорить про «застій» на українському музичному просторі. Вам так не здається? Хоча вас самого, до речі, не так часто і почуєш в етері українського ТБ?
— Та я й не знаю, коли там був «підйом»! Нині часи, коли ми всі опинилися в жорнах шоу-бізнесу, і працювати за їхніми схемами в принципі легко. Але для цього треба відмовитися від своєї свободи і від «нормального» життя… Мій стиль відрізняється від стилю більшості музикантів… Я давно на сцені — ще з кінця 80-х. У 1987-му я вперше вийшов на сцену як співак. А вже у 2010-му буде 20-річчя групи «Плач Єремії».
— У чому ж тоді секрет такого довголіття?
— Може в тому, що ми просто є… І нікуди не зникаємо! Ще раз повторю: не працюємо за звичними схемами шоу-бізнесу — зняти дорогий кліп, пороздавати хабарі на канали, щоб нас там крутили. Ми так не працюємо. Нині у мене взагалі особливий період: більше часу проводжу у родині. Тому що є маленькі діти — дві доньки — Меланка й Іванка. Вони народилися з різницею в півтора року, і ми переїхали в новий будинок. Звісно, зовсім на місці не сиджу — виїжджаю на концерти, на гастролі — в Америку, Італію. Але ж кажу, що на загальному тлі «шумовиння», що повилазило з телевізора, цього мого руху майже не помітно.
— Склад вашої команди якось змінювався за останні часи?
— А які зміни можуть бути? Ми лише додаємо в оркестр деякі нові інструменти. Або запрошуємо попрацювати хороших друзів, наприклад, «Піккардійську терцію», в такі ексклюзивні проекти, як «Наше Різдво» чи на концерти, які майже щороку проводимо у Львівській опері 2 січня. Це такий наш власний «глюк».
— А щодо випуску нових альбомів є певні плани?
— Обдумуємо кілька проектів. Хочу видати авторський альбом на вірші Костя Москальця (автор пісні «А вона»). Але поки що з самим виданням гальмую — не бачу здорової схеми в плані захисту від піратів.Насамперед Інтернет — найбільший пірат. Тому що він у нас спільний з Росією. І найбільше скачувань відбувається з російських сайтів. Знаєте, занадто багато на це витрачаю зусиль, щоб потім просто комусь щось віддати. Треба ж все-таки повертати якісь кошти. А другий альбом — на вірші Грицька Чубая, мого батька. Мабуть, не буду його розглядати в стилі «гігантоманії»: хочу просто записати гітару, голос. Можливо, ще якісь мінімальні інструменти.
Загалом ідей вистачає. Збираюся це все робити у своїй студії помаленьку-помаленьку, нікуди не поспішаючи.
Також у нас записано багато живих концертів, які треба звести, і з них можна випустити один або кілька альбомів. Крім того, уже давно лежить записаний, але не виданий другий том альбому «Світло і сповідь».
— Виходить, свою музику ви не поспішаєте розповсюджувати виключно через піратів?
— Так… Не видаю через те, що знову ж таки, не бачу адекватної схеми, за якою нормально працюватиму. Але подивлюся, може якийсь із видавців і запропонує умови, на які погоджуся, щоб уберегтися від піратства.
Передусім, на мій погляд, в Україні повинен з’явитися цивілізований Інтернет. Наприклад, у тій же Німеччині за те, що ти скачав несанкціоновано музику, порушивши авторські права, на п’ять років можеш потрапити за ґрати з конфіскацією всіх комп’ютерів. І то є реальні речі. Держава має це контролювати. Адже не може бути стільки порушень інтелектуальної власності. Хочу діждатись, коли це запрацює. Припускаю, що все ж таки буду записувати альбоми, але поки без видання.
Ще хочу створити свій сайт, де моя творчість буде представлена принаймні фрагментарно. Але стовідсотково не піду тим шляхом, коли бува видають альбом, а на другий день він з’являється в Інтернеті і на ринку в піратській версії. У нас же альбоми працюють, як ще один спосіб себе розрекламувати. І, знову ж таки, те, що я роблю — це не поп-музика, і її не можна продавати великим тиражем. Ще й тому таке піратство зашкодить мені більшою мірою, ніж іншим.
«У Донецьку також співають наші пісні»
— «Плач Єремії» — це все-таки позашоубізнесове явище?
— Думаю, активна присутність у шоу-бізнесі — це ще один спосіб швидко марно спалити себе. Якщо влізеш у цю схему, то треба постійно видавати альбоми, кліпи… І така робота має дуже мало спільного з творчістю і з задоволенням від життя. Багатьом подобається і слава, і популярність. І вони від цього мають втіху. Це все мені несимпатичне. Хочеться просто жити.
— Можете пригадати, як у вас особисто виникає імпульс до народження музики?
— Це нікому не відомо. Одному Богові. Знаєте, я б і сам хотів це знати… Мені здається, що нормальне явище, коли народжуються майже одночасно — і пісня, і настрій, коли цей процес йде одним потоком. Але є випадки, коли читаєш поезію і вже потім відчуваєш музику. З батьковими віршами у мене здебільшого саме так і було. Тобто у мене виникало враження, що не «пишу» музику, а що я її «чую», «читаю». Навіть спочатку мені було потрібно її відтворити, а потім з роками це все відшліфовувалося, з’являлись партії оркестру. І на вірші батька для мене важливі твори переважно великої форми, це, скажімо, поезо-опера чи сюїта «Світло і сповідь». А тепер у другому томі альбому «Світло і сповідь» буде велика сюїта «Марія».
— А з якими українськими композиторами ви співпрацювали?
— Тільки з Тарасом Чубаєм і співпрацював. Це, звичайно ж, жарт. Якщо говорити про композиторів, то у мене є альбом пісень Івасюка, також у репертуарі є пісня Ігоря Білозіра. Ці етапи я б назвав своєю школою, адже, коли почав працювати над альбомом «Наш Івасюк», то зрозумів, що це й є мій університет. Так само працюю з народними піснями, з повстанськими, з колядками.
Це все школа, вчуся у свого народу.
Моя дружина якось вдало допомогла мені вибрати пісню Ігоря Білозіра «Квіти у росі». Тому в моєму репертуарі й з’явилася така пісня, яка знайшла мене чи я її знайшов. А так, звичайно, я налаштований співати пісні на свою музику. Хоча я б не сказав, що мої пошуки варто віднести до пісенного жанру.
— А до якого?
— Це вже справа критиків… Але більшість того, що я роблю, це не пісні. Це швидше композиції з елементами пісенного жанру. Можна сказати, що це наскрізна форма, яка тяжіє більше до симфонічного розвитку.
— У 2003-му у вас був досить гучний концерт у палаці «Україна», над яким ви працювали з режисером Михайлом Крупієвським. Чи не хочете повторити?
— Напевно так. Ми зробимо такий концерт. Просто він коштував нам чимало зусиль. Михайло тоді надзвичайно багато працював. Так, це складно, але в планах є. Чекаю натхнення.
— А як ви вважаєте, чому сьогодні на такому підйомі саме етно-рок?
— Просто ця хвиля тільки до нас і дійшла — як завжди. А всюди етно-рок уже і відшумів, і відгорів. Навіть той самий Горан Брегович давно став поп-зіркою, яка бере величезний євро-гонорар. Вони втратили весь минулий шарм і зробилися не тими, як на початку. Все це було популярне завжди, просто на поп-сцену витягнули «етно» і пробують живитися від цього. В принципі, будь-яка сучасна чи поп-, чи рок-музика базована на народній пісні. Суть рок-музики є та сама, що й народна. Це такий її теперішній різновид. Але мінус у тому, що весь напрям поставили на індустріальний потік і етномузика втратила своє первинне природне відчуття. Так само, як і класична музика спочатку була народною. Насамперед популярність етномузики говорить про те, що людей вже знудило від сурогату, вторинного продукту музичної індустрії. Ця індустрія починає шукати свіжої крові. І вона її знаходить в етнокомпозиціях. Про це свідчать навіть усі ці перемоги на Євробаченнях.
— А як сприймають ваші виступи у Росії, скажімо? Сподіваюсь, у вас були там концерти?
— Дуже давно — ще в часи Союзу. Запрошували в Санкт-Петербург, але ця пропозиція збіглася з запрошенням до Америки. І тому я відмовився. Я готовий будь-де виступати, адже я вже давно не комплексую з приводу мови, якою я співаю. Це відпало дуже давно. У мене ще в 1994 році був тур по клубах Америки, знову ж таки грав для американців під гітару дві години, і мене слухала американська публіка, жодного слова не розуміючи українською, сприймала все на енергетичному рівні. Тобто мова — це таке вже вторинне явище, мову деколи треба розуміти як музичний засіб і сприймати на рівні підсвідомого.
— Отже, все-таки можливо бодай через музику об’єднати Схід і Захід?
— Насправді це штучний поділ, пропаганда. І що ж, знову треба зробити якусь пропаганду, аби відмінити цю, попередню, пропаганду? Ми цим займатися не збираємось. Я знаю, що коли ми приїжджаємо в Донецьк, то аудиторія разом з нами співає наші пісні. Тут немає ніякого поділу. Річ у тім, що в поняття «українська музика» кожен вносить щось своє. Але коли на сцені співають українською, а потім сходять з неї і розмовляють уже неукраїнською, то це явна ознака, що це штучний і не зовсім правдивий продукт. Для мене завжди важлива «справжність» у всьому. Музикант, який творить українську музику, має перейнятися нею, відчути цю землю і цих людей, щоб видати для них українське. А у нас будь-що називають «українською музикою». Це підміна понять. Для мене українська музика не перебуває в застої, а просто їй не дають змоги розвиватись. Постійно чується цей крик про дискримінацію російськомовного населення. Але ж то брехня! Це розуміє й саме російськомовне населення. Коли є якісь невеличкі паростки, кілька журналів, де пишуть недолугою українською з граматичними помилками. Адже кольоровий журнал по суті не буде українським, а просто західною калькою. Так само, як і переклад фільмів, коли голос із телевізора навіть не вміє вимовити правильно слова по-українськи. Так і музика, неправдива за своєю суттю, не матиме успіху, це мертвонароджені діти. Як на мене ситуація — не застій, а наслідок перебування під імперіями. Раніше радянська, яка по суті була проросійська. Тому всьому українському треба прориватися, може завдяки цьому воно загартується, але поки не час. Поки що повилазило шумовиння.

Автор: Катерина КОНСТАНТИНОВА, Дзеркало Тижня

Благодійний фонд “ЗІОН” сумісно з газетою “Ехо Кобеляк”, молодіжною організацією “Коло тебе, ” зініціювали започаткування проведення щорічного фестивалю аматорського мистецтва Вйо Кобеляки.
Фестиваль аматорського мистецтва  “Вйо  Кобеляки” -  це щорічне  свято   побутового мистецтва України, яке відбувається 21-22 серпня в самому серці мальовничої Полтавщини, в затишному містечку з колоритною назвою Кобеляки – місті, що розташувалося по обидва береги річки Ворскла і славиться своїми родючими землями, талановитими людьми, вдалим фермерством, щирою гостинністю, а також надзвичайно сприятливою екологічною ситуацією.
Зразкова екологія Полтавщини підштовхнула до проведення Фестивалю саме в Кобеляках - місті., якому не загрожують екологічні катастрофи , в якому відсутні підприємства  важкої промисловості, місті з прозорою водою і чистим повітрям,  яке навіть не має від чого рятувати, а достатньо лише цінувати і оберігати надбане.
Фестиваль аматорського мистецтва  “Вйо  Кобеляки” є загальнонаціональним заходом, що збирає митців та ремеслярів з різних куточків нашої Батьківщини та зразки їхньої творчості навколо ідеї гармонійного співіснування сучасної людини з оточуючим середовищем.
Проведення фестивалю підтримали: Міністерство України у справах сім’ї, молоді та спорту, відділ у справах сім’ї та молоді Полтавської ОДА, Кобеляцька РДА, Кобеляцька міська рада,молодіжна організація “Кобеляцька ініціативна молодь 2008″.
Для акредитованих на фестиваль журналістів буде організовано:
+ прес-конференції з учасниками та організаторами фестивалю.
+ доступ до сцени та за її лаштунки
+ розміщення на час проведення
+ трансфер Полтава-Кобеляки
Умови акредитації:
+ анонс події;
+ присутність на конференції фестивалю;
+ оприлюднення матеріалу про фестиваль по його закінченню зі згадуванням назви організацій, що підтримали захід і наданням копії матеріалу організаторам.
Кількість представників від одного видання:
+ електронні видання - 1 особа
+ друковані видання - 1 особа;
+ радіо - 1 особа;
+ телебачення - 1 знімальна група (3 особи).
Просимо Вас не залишатися байдужими до культурного життя регіонів та відродження національних традицій, і надати інформаційну допомогу в проведенні фестивалю
В сою чергу. організатори обіцяють розмістити логотипи інформаційних спонсорів на сайті фестивалю, у поліграфічній продукції, що буде випущено по закінченню фестивалю.
Заздалегідь вдячні за розуміння та  підтримку.
Контакти
Кувалдін Мирослав
Організатор фестивалю
Тел. 8(067)247-23-63
mjkuvaldin@gmail.com
Додаткова інформація
Програма фестивалю аматорського мистецтва “Вйо Кобеляки”
21 серпня
10.00 - 18.00
Кобеляцький РБК, парк “Піонерський”
Конкурс дитячого малюнку
“Каляки- маляки мої Кобеляки”
Конкурс дитячої пісні
Дитячі розваги
Майстер-класи народних умільців
Галерея аматорського мистецтва
Фото-конкурс “Життя регіону”
Катання на конях
17.00  Прес-конференція
Офіційне відкриття фестивалю
18.00
Вечір автентичної музики
Концерт фольклорних колективів
Концерт актуальної музики.
Етно-дискотека
Перегляд аматорського відео
22 серпня
10.00
Парк ім. Богдана Хмельницького
Спортивні ігрища
Турнір з волейболу
Шаховий турнір
Перегони на велосипедах
12.00
Екологічний захід по очищенню річки Ворскла
17.00
Стадіон “Колос”
Богатирські ігри
Виставка досягнень народного господарства
Фестиваль українських страв (конкурси на найсмачніші борщ, сало,вареники, самогон)
20.00
Гала-концерт переможців та гостей.
23.00
Офіційне закриття фестивалю
До участі у фестивалі запрошено:
“Контрабас” (Полтава)
Фарбований Лис (Київ)
“Шрі Ланка” (Славянськ)
Фреон (Полтава)
НЕД (Київ)
М.Кувалдін
Катапульта (Київ)
Кудім (Київ)
Наталія Лєй (Київ)
ТНЕ ВЙО (Київ)
ансамбль “Ворскла” (Кобеляки)
гурт СТЕП (Херсон)
ТіК (Вінниця)
Василь Васильцев (Львів)
С.Підкаура
О.Парасоцький (Павлоград)

В неділю 10 серпня 2008р. пролунав над Львовом Фестиваль пісні Бескиди, який відбувся на Співочому полі Музею архітектури і народного побуту. Загалом Фестиваль відвідало 2-3 тисячі осіб. Фестиваль пропагує романтизм, пошук пригод, здоровий спосіб життя, зелений туризм, відвідання цікавих історичних місць, підкорення гірських вершин.
Фестиваль розпочався з конкурсу учасників. Було прослухано 16 конкурсантів з усієї України. Кульмінацією став гала-концерт переможців конкурсу бардів (які були нагороджені гітарами з логотипом “Бескидів”) та гостей фестивалю. На кінець публіку потішили своїм виступом гурти “Телері”, “І кров по долині”.
 У фестивалі взяли участь:
- автори-виконавці з України та Білорусі: Ігор Жук, Олесь Дяк, Наталка Криничанка, Олексій Бик, Михайло Дубецький, Лілія Кобільник, Володимир Невельський, Віктор Цимбалюк, Зиновій Филипчук, Ігор Байдак, Ігор Білий, Антон Крук, Серж Мінскевич (Мінськ), Михайло Грицик, Олег Калич, Олександр Шевченко;
- поети з України та Білорусі: Марія Мартисевіч (Мінськ), Сяргій Прілуцкий (Берасьце), Роман Скиба (Київ), Олег Короташ (Київ), Альбіна Позднякова (Львів), Ірина Шувалова (Київ), Андрій Любка (Ужгород), Олег Романенко (Київ), Галина Ткачук (Київ), Олена Максименко (Київ), Світлана Богдан (Київ), Максим Солодовник (Київ), Анна Солодкова (Полтава).
- гурти: Телері, І кров по долині, Наголос на голос, Подорож по вертикалі;
- творча і талановита молодь в конкурсі авторів-виконавців.
Переможці Фестивалю пісні “Бескиди” - 2008 Номінація “автор-виконавець”: 1-2 місце – Андрій Євтушенко (м. Львів); 1-2 місце – Оксана Доріченко (м. Київ); 3 місце – Оля Садова (м. Борислав); Номінація “співана поезія”: 1 місце – Сергій Решетник (м. Київ); 2 місце – Ірина Єрмолова (м. Саки, АР Крим); 3 місце – Віктор Копоть (м. Рівне). Номінація “колективне виконання”: 1 місце – гурт “Наголос на голос” (м. Київ – м. Херсон); 2 місце – гурт “Подорож по вертикалі” (м. Львів); 3 місце – гурт “І кров по долині” (м. Львів). Відзначені “Грамотами Фестивалю пісні “Бескиди”: Катерина Валевська (м. Львів).